Лялин тато завжди жартував з цього приводу: «О, знову зійшлися біля перелазу».

Ляля на мить згадала про це, але одразу ж забула, так привернула її увагу розмова.

— Ви знаєте, такий у мене настрій, просто жах,говорила Валькова мама.

— Покарала свого і так шкодую тепер... Не можу дивитись, як він переживає.

— А що таке?

— Та розумієте, мав він сьогодні їхати з моїм братом на полювання. Так збирався, так готувався! Ви ж знаєте, що це для хлопця значить. А зранку сьогодні — завинив. Я попередила: коли ще що-небудь-не пущу. Приходжу-а мені кажуть:

вікно розбив._Я зопалу й не пустила.

— Ну що ж — правильно. Треба їх виховувать... А то...

— Стривайте. Пішла я одразу (це у сусідньому дворі), дивлюсь, дійсно біля одного вікна на першому поверсі побите скло лежить. Але вікно вже засклене, замазка свіжа. Щось, думаю, швидко вставили. Пішла — дома нікого нема. А це півгодини тому пішла знову. І що ви думаєте? Просто не повірила. Дійсно працював у них сьогодні скляр. Але справа то, виявляється, давня — шибка давно була тріснута. Майстер, коли склив, вийняв її і на землі біля стінки поставив. І лишив. А Валько мій у цю тріснуту шибку і вцілив. Як це трапилось, досі не збагну. Боюсь питати, щоб ще більшої прикрості йому не завдати.

— Ви подумайте! Дійсно, шкода хлопця.

— Як він хотів, бідолаха, на це полювання, ви собі уявить не можете. Просто марив. І, головне, завжди місця в машині не було-ви ж знаєте цих мисливців! А тут і місце трапилося, і Толя, його двоюрідний брат, поїхав, а він...

Ляля слухала, затамувавши подих, і серце в неї билося, як у спійманого шкідливого кошеняти.

Потім їй враз стало холодно.

Вона подумала, що її зараз побачать. Хоч вона була на другому поверсі, а жінки стояли на площадці третього.

Та Лялі чомусь здавалося, що її обов'язково повинні побачити. От зараз підійдуть, перехиляться через поручні і побачать.