У коридорі грюкнули двері — прийшла мама. Валько обернувся. Але мама с кімнату не зайшла, а пішла на кухню. Коли ж Валько знову глянув у вікно-біля під'їзду вже стояла блакитна дядькова «Волга».

«Хоч би не було місця, хоч би не було місця»,задихаючись, поспішно подумав Валько.

З машини вийшов дядько Володя, потім — Толя. Толя був у старому лижному костюмі, через плече в нього висіла фляжка, на грудях — батьків бінокль. Сумнівів бути че могло — Толя їхав на полювання.

Знову грюкнули двері, і в коридорі почувся веселий голос дядька Володі:

— Де твій мисливець-сміливець? Щоб через хвилину був готовий. Ми негайно лягаємо на ку-рс. А то не встигнемо на вечірній переліт. Мерщій!

— Він не поїде,почувся мамин голос.

— Як?!

— Дуже просто, не заслужив і не поїде. Дядько Володя ще щось говорив, і мама говорила, але Валько вже нічого не чув. Він до болю закусив нижню губу — вона зрадницькії тремтіла. Валько ніколи не плакав, завжди пишався цим і не хотів... не хотів... щоб...

Потім він бачив, як з під'їзду вийшов дядько Володя, як він сказав щось Толі і Толя знизав плечима і поблажливо, по-до-рослому посміхнувся. І не було на Толнному обличчі ані крапельки жалю, а лише погано прихована радість, що сам він їде... Вони сіли в машину і поїхали. А Валько стояв біля вікна і дивився на те місце, де була машина. І хоча вулицею один за одним проїздили автомобілі, вона здавалася йому зовсім порожньою...

* * *

Ляля пообідала і знову подалася надвір.

Вона повільно спускалася сходами, тримаючись рукою за поручні.

Ляля завжди повільно й обережно спускалася сходами, боячись спіткнутися,адже вона збиралася стати балериною і берегла ноги.

Раптом вона почула вгорі голоси і спинилася. Вона впізнала голос Валькової мами. Валькова мама стояла на площадці і розмовляла з сусідкою.